Ігор ХАРАТІН: "Мене тiпало. Я мав щось змінити в "Колосі", а що саме – сам не розумів"

Півзахисник «Вереса» Ігор Харатін пригадав період своїх виступів за «Колос».

– Якщо я в такій ситуації опинився – логічно, що я щось неправильно зробив. Значить, я десь помилку зробив. Я з себе відповідальності не знімаю. Якщо ти в цій ситуації – ніхто не винен, що ти в цій ситуації. Значить, ти так зробив, що ти опинився в ній.

Тому це для мене досвід. Я для себе знаю, що я неправильно зробив, що я некоректно десь зробив. Тому я з себе відповідальності не знімаю. Не адаптувався до реалій – якщо коротко сказати.

– Реалії були такі, що в «Колоса» ні гри, ні результату особливо не було. З того, що я чув, ти виступив направляючим, сказавши: «Пацани, або ми довіряємо тренерському штабу, зчепивши зуби виходимо, б’ємося за тренера, викладаємося на максимум, або якщо ми не довіряємо ідеям Поздєєва, то для чого тоді цей тренер – давайте тоді ставити питання тренера, чи він чи зміна».

– Можу сказати одне. Коли я приходив у команду, я собі пообіцяв, що я все віддам клубу, щоб команда була якомога вище. Ми дуже добре поспілкувалися з Андрієм Анатолійовичем, я відчув, що це дуже порядна, хороша людина, і мені захотілося йому віддячити максимально, як я тільки можу.

Тому моя ціль була тільки одна: прийти та допомогти команді. А як воно сталося – ну, вже так сталося. Значить, так мало статися. Для мене це великий урок і досвід – тільки так я це можу сприймати.

– Я просто пригадую, що в «Зорі» за відсутності Каменюки ти тоді вже час від часу приміряв ось цю капітанську пов’язку, вже тоді брав відповідальність на себе. І тут, мені здається, було щось схоже. А сприйняли якось так: нова людина прийшла і ще якісь правила тут диктує.

– Так сталося. Моя головна ціль: я приїжджав в Україну не заробити гроші. Звісно, хороший контракт, я ж нічого не кажу, але в першу чергу – це реалізувати себе, показати, що ще я не закінчив кар’єру, що ще я себе можу показати.

І тут коли я бачу, що результатом і не пахне, м’яко кажучи, я вже тоді бачив. Так я себе поводив – я не міг по-іншому. От тоді в той момент не міг, мене тіпало, скажімо так. Я мав щось поміняти, а що саме – сам не розумів.

Сім’ї пообіцяв, що приїду – і буде результат. А по факту приїхав – результату немає. Важко мені було це все. Мені боляче було дивитися, що «Колос» унизу. Я знав, що пацани дуже багато сил віддавали, вони так само дуже хотіли.

– Чи була в тебе особиста розмова з Поздєєвим? Чи намагалися ви згладити гострі кути?

– Там дуже багато всього. Я не буду це розказувати, копатися в цій історії. Це для мене вже минуле, цей досвід я для себе прийняв. У мене немає ніяких образ. Вже як сталося, так сталося. Ми потиснули руки один одному після тієї ситуації. Ми розмовляли декілька разів. Скажімо так, повернути мене в першу команду в них не було можливості. Я грав за другу команду, яка мене дуже добре прийняла.

Я зрозумів: значить, мені зараз тут треба чомусь навчитися та допомогти цій команді. Я прийшов і так само хотів максимум дати, і мені здається, я дуже допоміг команді. Після того, як я прийшов, ми вигравали все. Я вже жив тією командою, я хотів дати максимум, я дав максимум, який я тільки міг. Дуже дякую їм.

Але паралельно, звісно, я хотів повернутися. Я давав знаки першій команді, що я готовий, я тут, я вам допоможу – давайте тиснути руки та проходити це разом. Футбол – дуже мінлива штука, треба проходити через якісь моменти разом, ставати сильнішими та йти. Від мене були дзвінки багато разів.

– Президенту, спортивному директору чи тренеру?

– Я в усі двері стукав. Я розумів, що треба проходити це, тиснути руки, забувати та здобувати результат. Ми тут заради результату, заради клубу, ми тут хочемо клуб наверх, а не когось потопити. А вийшло так, як вийшло, – сказав Харатін.